Що відчуваєш ти, коли їдеш на чужину? Страх… страх перед невідомим, страх за добробут, страх  за сімю, за дітей. Аби не «розчинилися», аби не «згубилися» в чужому світі, аби не втратили зв’язків зі своєю землею, аби зберегли ідентичність. На новому місці починаєш квапливо шукати «своїх» – громаду, церкву, школу. В голові все частіше спливають слова українських ліриків, окремі давно завчені віршовані фрази про мову, землю і край, над яким ти особливо не задумувався вдома. «Мово рідна, слово рідне, Хто вас забуває, Той у грудях не серденько, А лиш камінь має. Як ту мову мож забути, Якою учила, Нас всіх ненька говорити, Ненька наша мила?» Як не дивно, але вони уже звучать по-іншому, нині ці рядки особливого, істинного змісту та наповнення. Тепер я розумію, про що автор (Сидір Воробкевич) хотів сказати, що він відчував, коли переносив ці переживання на папір. Лише далеко від свого дому ти можеш це збагнути. Я це переживаю, нині я це чітко усвідомлюю. Мова – це все…це основа основ…це ти…це твій світ…

Відтак жодної миті я не сумнівалася у тому, що мої діти повинні навчатися в українській школі. І жодні відстані чи побутові обставини не могли змінити цього настрою. Як мати я чітко усвідомлюю, що все вдасться «закласти» ззамолоду у цей маленький організм, нікуди не зникне. Так мої діти: п’ятирічна Юстина та дев’ятирічний Максим опинилися у «Рідній школі» (Лос Анджелес). Зізнаюсь я була приємно здивована, коли дізналась, що у суботній школі, де навчаються близько трьох десятків дітей працюють дипломовані освітяни. Для українських громад за кордоном – це доволі непоширена практика. Зазвичай вчителюють матері дітей, які не мають спеціальної освіти. Утім у «Рідній школі» діти не лише вчать історію, літературу, письмо і мову, але й стають духовно багатшими пізнаючи традиції, музику та обряди свого народу. Святкові вечори, які з року в рік готує шкільна громада, дозволяють діткам відкритися у творчості. Кожен такий вечір заповнює всі закутки твоєї душі, дарує то тепло і радість, яких так часто нам бракує, за яким ми сумуємо далеко від рідної землі.